Чому Польща виявилася вразливою для маніпуляцій з Конституцією? Яку роль зіграв Європейський союз, намагаючись повернути країну в конституційне поле? Які уроки з цього може винести Україна? Про це говоримо з польським істориком та публіцистом Казімєжем Войцицьким.

– На мою думку, передумовою кризи було те, що пан Качинський, голова правлячої партії «Право і справедливість», потрапив під вплив свого вчителя ще з комуністичних часів, філософа Ерліха. І він розробляв концепцію суверенності, а вона є в конфлікті з системою демократичної репрезентації, яка є поширеною на Заході. І ця концепція врешті-решт, якщо її довести до логічного завершення, може призвести і до тоталітарної демократії, де суспільство буде представляти лише один політичний орган.
У цьому сенсі це не може бути репрезентативною демократією, якою вона є у Франції, Британії чи Німеччині.
Європейський союз намагався втрутитися у цей конфлікт навколо Конституційного суду в Польщі, наскільки дієвим було його втручання?

– Конфлікт навколо Конституційного суду розглядався як центральний пункт цього протистояння, але насправді конфлікт є набагато ширшим. І насправді він ще триває. Тому що, якщо правова система в Польщі не буде відповідати європейським правилам, закріпленим у Копенгагенській конвенції, то криза може поглиблюватися. Але я сподіваюся, що її вдасться зупинити. Тож побачимо.
– Чому, на вашу думку, польське суспільство є вразливим, незважаючи на те, що воно вже є членом західних демократичних клубів протягом довгого часу?

По-перше, навіть на Заході демократія є завжди у небезпеці, вона є дуже складною політичною системою, за неї потрібно боротися без зупинки. Вона тримається не лише на законах, але також на політичній культурі. Суспільство повинно бути відданим цьому і розуміти це
Але у нашій частині Європи, де ми маємо довгу історію іноземного панування, цієї культури ще немає, вона встановлюється протягом десятиліть. Тому люди тут, як і в Україні, є вразливими для популізму. Ми повинні навчитися шанувати закони, сприймати їх як свої, а не як такі, що нав’язані нам чужоземною владою. Люди повинні усвідомлювати, що ці правила написані не лише для політиків, але і для них самих (цих людей). Вони повинні усвідомлювати важливість правил для себе і для свого власного добробуту.
– Як ви кажете, для того, щоб ці правила увійшли в плоть і кров суспільства, потрібен час, потрібно набити свої власні ґулі на цьому шляху. Чи польське суспільство вийде сильнішим з цієї кризи?
– Так, я вірю в це. Гадаю, що настав час дізнатися більше про демократію, і не лише для поляків. Нам потрібно навчитися спілкуватися, дискутувати, виборювати свою позицію в дебатах.
Ми не зможемо існувати у демократичній політичній системі, якщо завданням партії при владі буде знищити опозицію. А опозиція буде відсторонюватися від політичного процесу і називати правлячу партію ідіотами. Сенсом демократії є переговори, вирішення всіх проблем за столом переговорів.
– Який урок могла б винести Україна з польського досвіду? День Конституції для багатьох є незрозумілим святом. Багато українців розчаровані тим, що політики роблять з Конституцією, що вона, як за радянських часів, не захищала їх від свавілля держави, так і зараз залишається іграшкою в руках впливових політиків, які можуть її змінювати, коли хочуть, як хочуть, а можуть просто іґнорувати.
– Я не беруся давати поради. Але я можу запропонувати кілька думок, базуючись на польському досвіді. Для демократії потрібне суспільство, яке почувається громадянами. Не можна лише критикувати уряд, не долучаючись до політичних партій, не створюючи свою політичну партію, не пропонуючи своїх рішень. Це небезпечно.
Потрібно бути громадянами, брати участь у політичній боротьбі, брати на себе відповідальність. Демократія зі слабкими партіями призводить до того, що люди вірять у свою неспроможність змінити ситуацію, у те, що політика – це тільки бруд і корупція, що уряд має для нас щось зробити, бо ми самі не можемо і не можемо навіть впливати на це.
Я можу навести приклад з мого спілкування з українськими студентами у Варшавському університеті. Багато з них є розчаровані результатами українських революцій, вони не вірять у можливість змін в Україні. А тоді, я питаю їх: «До якої партії ви належите? Чи Ви маєте політичну програму?» Вони не можуть відповісти на ці питання, бо легше бути розчарованим і критикувати, ніж запропонувати своє рішення і втілити його в життя.
Але я намагаюся їм показати на польському прикладі, що суспільство є життєво важливим для уряду і демократії. Не можна чекати, що хтось в уряді для вас щось зробить, якщо ви нічого не робите самі, не вірите в свої сили. Молодь є абсолютно необхідною і для політики, а не лише для допомоги армії, чи спротиву російській агресії.
Источник radiosvoboda