Володимир Зеленський грає з Володимиром Путіним у геополітичну шахову партію, в якій ворог нашого президента робить прогнозовані ходи.
Багатомісячний марафон чуток, інформаційних вкидів, сумнівного піару і обманутих сподівань таки завершився звільненням українських моряків та політв’язнів. Обмін 35 на 35 між Україною та Росією відбувся, і хоча багато хто каже, що моряків і так мали звільнити завдяки рішенню Трибуналу ООН і взагалі ми віддали росіянам Цемаха, повернення хлопців додому — подія радісна.
Втім, ця розв’язка не може не породжувати закономірних питань. Для чого Путін зробив подібний "подарунок" Зеленському? І якою буде його ціна, яку неминуче запросить з України Кремль – і не тільки Кремль?
Ще за півдоби до того, як минулого тижня з'явились чутки про оптимістичні перспективи обміну, президент Франції Еммануель Макрон вже телефонував Зеленському і нагадував про "необхідність політичних кроків для розв'язання конфлікту з Росією". Але тоді обмін загальмувало невключення в списки Цемаха.
Але тепер перший момент, на який варто звернути увагу – це той факт, що з точки зору Росії мав місце саме "подарунок". Бо "обмін" – це коли йдеться про якісь рівноцінні величини. А говорити про рівноцінність моряків, які до останнього виконували наказ – і дезертирів, які перебігли з української армії до російської, спокусившись вищою платнею і кар’єрними перспективами, якось не виходить. Як і порівнювати Сенцова з Вишинським чи платними агентами "русского міра". Не кажучи вже про той факт, що Путіну і росіянам у масі була цілком байдужа доля всіх тих, кого затримали в Україні. На відміну від українських посадовців, які завжди мусили зважати на той факт, що "злив" політв’язнів та військовополонених виборці можуть і не пробачити. Ця особливість, власне, завжди ставила українських переговорників у більш вразливе становище.
Наступний момент – це питання про те, чого саме хоче досягнути цим обміном Володимир Путін. Відповіді на кшталт "зняття санкцій проти Росії", які люблять кидати в таких випадках дискутанти у соцмережах, вочевидь, є надто загальними. Або й неточними. Офіційно зняти санкції можна за умови припинення підсанкційною державою тих порушень, за які санкції було накладено. Ну, або за колегіальним рішенням тих, хто їх наклав, і з якихось причин вирішив свою політику радикально змінити.
А на практиці обмін полоненими та політв’язнями, на якому, до речі, наполягали країни–учасниці "нормандського формату", буде сприйнятий у Парижі та Берліні як жест "доброї волі" зі сторони Росії. Після якого логічним, з точки зору європейських дипломатів, які від початку хочуть радше врегулювати конфлікт, ніж відновити законність та справедливість, буде вимагати від Києва якихось кроків назустріч вимогам Кремля. В першу чергу, власне, йдеться про "політичні кроки". На які, знову-таки, з точки зору Німеччини та Франції, може відносно легко піти Зеленський, маючи повний контроль над "турбо-Радою". І під першим із цих політичних кроків, в Європі – як і на Росії, мають на увазі кодифікацію в українському законодавстві химерного продукту німецької дипломатичної думки зразка 2015 року. Себто "формули Штайнмаєра".
Якщо хтось забув – то її суть зводиться до того, що врегулювання конфлікту відбуватиметься за допомогою надання тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу. Після чого там буде проведено "вибори під наглядом ОБСЄ", а потім – після доповіді представників ОБСЄ за підсумками тих виборів, буде здійснене надання постійного особливого статусу цим територіям. Критики цієї "формули" за останніх чотири роки було написано більш ніж достатньо. І про те, як виглядатиме агітація за проукраїнські партії на таких "виборах". І про шанси адекватної преси висвітлювати цей виборчий процес. Ну і про саме волевиявлення під дулами автоматів, які бойовики сором’язливо ховатимуть за спину при наближенні контрольної місії ОБСЄ. Жоден із цих факторів, в принципі, нікуди не подівся до сьогодні. І при „лобовій" реалізації такого підходу Україна ризикує зберегти Л-ДНР в його теперішньому вигляді, отримавши при тому широке представництво цього квазідержавного утворення у владній структурі, майже „недоторканий статус" для тамтешніх військових злочинців, а також всі обовязки стосовно економічної підтримки фактично неконтрольованої території. Про це, врешті, теж було сказано неодноразово.
При тому, що прямо відмовитись від цієї "формули" Києву буде достатньо складно, зробити її практично невиконанною, загалом, можливо. Наявність повного контролю над Радою, де ОПЗЖ-сти виконують наразі декоративну функцію, Зеленський цілком може прописати адекватні умови реалізації „формули Штайнмаєра". На кшталт можливості того, щоб на "місцевих виборах" голосували всі біженці з Донбасу в Україну – на теперішніх своїх місця перебування, звісно. І щоб присутність українських партій, проукраїнських кандидатів та безпека українських журналістів в ході виборчих пергонів була гарантована місією ОБСЄ. Не кажучи вже по гарантовану безпеку чисельних спостерігачів – українських і закордонних – у день виборів. І, найважливіше, щоби порушення будь-якої із цих норм призводило до відміни всього процесу. Із можливістю повторити його якщо не під контролем українських силовиків – то за умови присутності миротворчої місії ООН.
Можливо, що така реалізація "формули Штайнмаєра" сильно зменшить ентузіазм Сергія Лаврова стосовно її кодифікації в українському законодавстві. Але то вже будуть його службові проблеми.
Источник Depo.