Про те, які процеси відбуваються всередині країни та за її межами, які часи переживає наша держава та як виживають звичайні українці, в ексклюзивному інтерв'ю кореспонденту інтернет-видання Новини України — From-UA розповіла український архітектор та громадсько-політичний діяч, професор Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, народний депутат І скликання Лариса Скорик.
Цього року 4 жовтня Ларисі Павлівні виповнилося 80 років. Вітаємо нашу співрозмовницю та зичимо їй міцного здоров’я!
Новини України — From-UA: - Ларисо Павлівно, добрий день! За своє життя ви бачили Україну у різні часи – так би мовити, від Сталіна до Зеленського. Який період був найбільш корисним, перспективним для розвитку країни?
Лариса Скорик: - Щиро відповідаю — не знаю. Могли бути ілюзії, але особливо корисного періоду я не знаю. Знаю тільки, що були різні моменти: і закручування гайок, і відлиги — все було в той радянський час, але хочу вам сказати, що все-таки якоїсь нервовості, як зараз, не було. Особливо після Хрущова, були вже думки про те, що якось все укладеться і що Україна буде зберігати свою потребу бути сильною. Але не просто сильною, але щоб і люди жили достойно. Але поки що наші сподівання не виправдались, тому що той хаос прийшовся до смаку тим, хто на ньому почав заробляти гроші. Величезні гроші, причому, як правило, нечесні, за рахунок більшості суспільства, від дітей до старих.
Я завжди думала, що Україна буде мати свою медицину, елементарно, як думає кожний громадянин, що можна було б покращити в цій сфері. Але найстрашніше, що сьогодні є ті хвороби, які навіть в такій невеликій країні, як Македонія, є соціальними, і цих хворих ведуть весь час за рахунок держави, скільки б їх не було і якого б віку вони не були, чи маленькі діти, чи старші люди.
А в Україні, наприклад, онкологія — взагалі стоїть поза межею можливого. До тих людей ставляться як до жертв, і держава їм абсолютно не допомагає, тому що ті ліки, які їм пропонують, це такі дженеріки, які варто взагалі не пускати в продаж, а хороших ліків взагалі немає чи їх купити неможливо. Коли один укол на курс хіміотерапії коштує понад 50-100 тисяч гривень, то хто це собі може дозволити? А треба цілий курс. Зайдіть на будь-який форум — там волають люди! Така неймовірна кількість людей, які просять про фінансову допомогу добрих людей на лікування дітей, на власне лікування. Це просто щось страшне. І тому зараз, дійшовши до такого стану, я хочу сказати, що, на превеликий жаль, ніякі наші сподівання по-справжньому просто не справдились.
Новини України — From-UA: - Вам нині подобається жити в Україні? Що подобається, а що категорично не подобається?
Лариса Скорик: - Я не можу сказати, що мені зараз подобається те, як Україна живе і як в Україні живуть люди. Але я ніколи не думала про те, що я можу кудись виїхати і бути емігрантом. Мені це ніколи не спадало на думку ні в молодості, ні в зрілому віці, ні зараз, тому що це було просто абсолютно неприпустимо для мене. Але я хочу вам сказати, що я навіть не дивуюсь, коли молодь, яка повна якихось бажань, настроїв на те, щоб укласти своє життя не в такі фатальні ситуації, в яких зараз перебуває основна маса людей, масово виїжджає і намагається нашкребти грошей на те, щоб виїхати. А там вже – хай буде те, що буде.
Новини України — From-UA: - А є те, що подобається?
Лариса Скорик: - Якщо говорити про галузі, про культуру і про мою улюблену галузь — архітектуру, я нічого зараз доброго сказати не можу. Київ спаскудили, в столиці ігноровані будь-які будівні не просто правила, а закони, які не можна було порушувати навіть в античності. А їх порушували, методом тика де тільки можна ставилися висотні споруди, хоча для них є безліч місць за периметром центра – так ні, вже центральна частина повністю знівечена. Якісь ще маленькі осередки дещо є, де хоч трішечки зберігся той дух Києва. А так вже розчинився і вже випаровується з неймовірною інтенсивністю.
Новини України — From-UA: - Чи викликало обрання президентом Зеленського у вас якийсь оптимізм?
Лариса Скорик: - Про оптимізм я вже давно не говорю. На жаль, всі мої прогнози справдились. Коли почався Євромайдан, я сказала — все, тепер я вже не бачу виходу. Якщо при Ющенкові можна було ще говорити про якийсь вихід, про якісь зміни, то після цього Майдану — ні. Оптимізму я вже давно не відчуваю в стосунку до наших українських реалій, що в недавньому минулому, що зараз. Мене що напружує — то це професійний рівень того Уряду, який сьогодні склався в Україні.
Я вважаю, що є такий святий закон, про який ще говорили китайці і який ще до сих пір ніхто не міг корегувати: що все-таки найважливіше для людини, яка живе в соціумі, – це її психологічна зрілість, не фізична. Вона у різних людей може наступати трошки по-різному. Але як прийнято вважати, що по-справжньому соціально-відповідальна зрілість наступає тільки після 35 років, а ви подивіться, які у нас вікові категорії в Уряді: 28-33.
Є таке поняття, як фізична зрілість, китайці її встановили в 20-30 років, це час укладання сім'ї, так званий шлюбний період, щоб встигнути завести дітей, підняти їх, укласти свої партнерські стосунки. Щоправда, це далеко не всім вдається, але, в принципі, чому так завжди перестерігали від ранніх шлюбів? Тому що це дуже ризиковано. Як правило, такі шлюби всі розпадалися через кілька років. Тому що є непереможні закони і природи, і божественної волі. Ви розумієте, що людина має дозріти не тільки фізично, безперечно, і не тільки психологічно, тому що вона може психологічно дозріти трошки раніше 35 років, але соціально, для виконання вже загально значимих, соціальних і державних проблем. Тут людина повинна бути старше 40 років, як мінімум.
Новини України — From-UA: - Як би ви відповіли на актуальне знов питання: хто кращий – професіонал з меркантильними думками чи невіглас з добрими намірами? Хто з них зробить країні краще?
Лариса Скорик: - Ні один, ні другий. Має бути зовсім інше. Психологічна зрілість означає, в першу чергу, відповідальність людини. Чому китайці кажуть, що тільки після 50 років людина здатна по-справжньому аналізувати свої життєві помилки і не тільки? Дуже важливо, щоб людина була не просто професіоналом з меркантильними настроями, бо занадто великий меркантилізм доводить, як кажуть, і до тюремної камери. А от що стосується відповідальності за свої дії, то вміння продумати і відповідати — це, безперечно, дано людині по-справжньому після 35 років. Чому у нас вважається молодий вчений до 35 років, а зрілий починається вже після 35 років? Не просто ж так.
Новини України — From-UA: - В 1990 році разом з вами до Верховної Ради прийшло багато людей без досвіду у політиці. Чим вони відрізнялись від нинішньої команди Зеленського?
Лариса Скорик: - З 1990 роком ми не можемо навіть порівнювати, тому що там не прийшли, даруйте, зелені, там дуже мало було дуже молодих. Були вже люди з життєвим досвідом, а життєвий досвід, навіть якщо ти працював істориком чи ти був археологом, чи викладачем, він вже набутий. Життєвий і професійний досвід. Якщо людина в професійному своєму житті досягла якогось рівня, то значить вона вже соціально зріла, соціально значима. А маючи соціальну значимість, вона повинна мати і психологічну зрілість, і соціальну відповідальність. З цим у нас не все так було просто, але різниця величезна.
Тому що є ще такий вік, який починається після 60 років. Якщо ви подивитесь на європейських політиків, то абсолютну більшість посад займають люди саме відповідного віку, тому що наступає інша фаза — мудрості. Після фази знання і вміння приймати, вміння критично розглядати, здатності бути достатньо самокритичним. Я говорю про людей інтелектуальних. В 90-му році до Верховної Ради прийшло чимало інтелектуалів. Знайдіть сьогодні в цій ВР вищого ґатунку інтелектуалів — не знайдете. Це також загально впливає на рівень всього. А головне — це впливає на рівень життя і розвитку суспільства. Не може бути так, що ми поставили віковий ценз 38 років — і всі повинні в нього вкластися.
Прем'єр 35 років — це дуже гарно, але його досвід не важить багато, не тільки життєвий, а той соціально значимий, професійний. Це має значення. І я не бачу серед тих людей, які б себе зарекомендували як видатні професіонали, хоча б у своїй вузькій професійній області. Це свідчить про їхній інтелект і про вміння їх робити важливі і потрібні кроки. Найголовніше — це знання і відповідальність.
Новини України — From-UA: - Є думка, що багато чого можна змінити в країні, але найважче – це змінити людей, їхню ментальність. Що саме і як, на вашу думку, треба було б змінити в українцях?
Лариса Скорик: - Це питання до Господа Бога. Він вже стільки раз нас випробовував. І ясно було, що ці випробування не просто так даються, що вони мають нас чомусь навчити. Але бачите, ми не дуже вчимось. Ми на своїх власних випробуваннях не можемо вчитися. Сьогодні у нас суспільство поділено на свої і чужі. Як це так може бути? Як може існувати таке суспільство? Таке суспільство, де до крові б'ються за те, що хтось має іншу думку. Нема ж цього і бути не може. Тоді нема нормального суспільства, нема нормального соціуму, а значить, і нема нормального руху вперед і нема ніякого розвитку,. Ніхто не отримає ніякого задоволення від такої політики, крім тих, хто її проводить. Тому що вони проводять її не просто з альтруїстичних міркувань.
Новини України — From-UA: - Тобто, на вашу думку, на сьогоднішній день Україна — не є єдиною?
Лариса Скорик: - Абсолютно ні. Навіть при зустрічах давніх знайомих такі антагоністичні іскри йдуть, що просто лячно стає, а вони ж провокуються, до цього ж треба було людей привести, треба було в свій час сказати “свій-чужий”. Як може існувати суспільство і бути справжній соціум, якщо постійно йде така сегрегація?
Новини України — From-UA: - Зараз дуже модно називати себе патріотом. Хто такій патріот?
Лариса Скорик: - Сьогодні це нічого спільного з патріотизмом не має. Патріотизм — це що? Коли людина за свою країну вболіває, але не просто на словах, а коли вона працює, не покладаючи рук, заради того, щоб ця країна стала краще, коли вона працює для загального добра. А коли цього немає, то хоч залізь на найвище дерево і кричи, що ти патріот, навколо від цього нічого не зміниться, і ніяким патріотом ти не станеш. Патріотизм — це дещо інше. А коли ним хизуються, тоді він стає останнім притулком негідників, які вже не знають, за що приховатися, і в той же час вони кричать, що вони патріоти.
Ніколи людина, яка почуває себе патріотом, не буде про це говорити. Це приблизно так, як вийти і кричати, що “я християнин” чи ще хтось. Це неприпустимо, це неінтелігентно, це порочно — самому про себе казати, що ти патріот. Хай тебе оцінять, твої вчинки – історія, люди, суспільство, але ж не ти сам можеш назвати себе патріотом, бо ти можеш помилятися в цих ознаках. В абсолютній більшості випадків ми бачимо, що ті, хто себе називає патріотом, вони просто поняття не мають про істинний патріотизм. Істинний патріотизм, в моєму розумінні, це дуже високий професіоналізм у всьому, чи ти робітник, чи ти селянин, чи фермер, чи вчений. Це намагання досягти великого рівня професіоналізму, і друге — це віддавати цей професіоналізм для країни. От це є патріотизм, а не те, як кажуть, для дому, для сім'ї.
Новини України — From-UA: - За п'ять років при Порошенкові звучали питання армія, мова і віра. На вашу думку, це спекулятивні питання?
Лариса Скорик: - Те, що було при Порошенкові, воно взагалі не заслуговувало ні на що. Я намагалася про це не думати, тому що, крім виразки, від тих думок не отримаєш ніякого позитиву. Там не було тих об'єктів для думання. Можна було тільки думати про те, що робити, щоб все це скінчилося, щоб це все не розвалило країну ущент, щоб це не призвело до безконечних двобоїв. А у нас постійно йдуть ці непорозуміння, несприйняття. Яка там толерантність? Хочеш мати країну, то зроби її єдиною не штучно, а зсередини, тобто людина з людиною повинна знаходити точки дотику. Це головне — щоб суспільство було налаштовано не вороже один проти одного. Щоб всі разом, хай по-різному, але думали про якусь нормально окреслену мету. У одних є одна мета — як на патріотизмі більше заробити. Патріотизм став меркантильною субстанцією.