Правила переносу слів в українській мові: повний гід від А до Я

Коли текст ллється рівним потоком на сторінці, а слова акуратно переходять з рядка в рядок, читати стає справжньою насолодою. Але один необережний перенос – і ритм губиться, як мелодія під дощем. Уявіть газетну колонку чи шкільний зошит, де слова рвуться на шматки: о-лівець замість олі-вець. Саме такі дрібниці роблять українську мову живою та елегантною, коли ми дотримуємося чітких правил. Вони не просто орфографія – це мистецтво верстки, що поєднує фонетику з візуальною гармонією.

Перенос слів з одного рядка в інший завжди починається з основи: частини слів ділимо за складами. Гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь – ось класичні приклади, де наголос і ритм зберігаються природно. Це правило діє як фундамент, на якому будується вся система. Без нього текст виглядав би хаотично, ніби сторінки старовинної книги, надрукованої безтурботним типографом.

Перший бар’єр: одну літеру не чіпаємо

Найпоширеніша пастка ховається в коротких частинах. Одну букву не залишаємо самотньою в кінці рядка і не відправляємо її вперед окремо. Ака-де́мія звучить впевнено, а не а-каде́мія, де “а” висить, як осіннє листя. Те саме з Ма-рі́я чи олі-ве́ць – жодних о-ліве́ць чи Марі́-я. Через це двоскладові слова, як або́, моя́, о́ко чи ши́я, взагалі не ділимо: вони надто компактні, щоб рватися на двоє.

Чому це важливо? Бо така ізоляція букви спотворює фонетичний потік, роблячи читання ривками. Уявіть поезію Шевченка з такими переносами – ритм зникне миттєво. Правило діє жорстко: одна літера – табу для переносу.

Нерозривні сполуки: дж, дз як єдиний звук

Українська мова любить африкати – звуки дж і дз, що звучать як один спалах. Їх не розриваємо: ґу́-дзик чи хо-джу́, бо “ґудз” – це цілісність. Але хитрість у префіксах: коли “д” з префікса, а “ж” чи “з” з кореня, ділимо сміливо. Над-звичай-ни́й, а не на-дзвичайний; під-живля́ти, а не пі-дживляти. Тут фонетика поступається морфології – префікс відокремлюємо.

• Єдиний звук: дж/дз разом – ґу-дзик.
• Префікс + корінь: розриваємо – від-зива́тись.

Після списку варто наголосити: ці правила еволюціонували з фонетики, де дж/дз – як подвійний акорд у музиці. Ігнор їх робить текст неприродним, ніби гра на розстроєному піаніно.

Апостроф, м’який знак і й: верні партнери

Ці знаки – як близнюки з літерою перед собою. Апостроф не відриваємо: бур’-я́н, а не бур-’я́н. М’який знак тримається поруч: кіль-це́, ни́зь-ко, а не кіл-ьце́ чи ни́зько. Те саме з “й”: бай-ка, стій-ки́й, без бай-ка чи сті-йки́й. Вони позначають перехід, м’якість чи йотованість, тож розрив руйнує сенс.

1. Бур’-я́н – апостроф з “р”.
2. Кіль-це́ – ь з “л”.
3. Па-йо́к – й з “а”.

Практика показує: у рукописах початківців ці помилки – норма, але в друці вони кричущі. Зберігайте єдність, і текст задихається елегантністю.

Префікси, корені та подвоєні приголосні

Префікси поводяться по-різному. Односкладові перед приголосним нероздільні: над-мі́рний, най-біль́ший. Але складні, як пере- чи перед-, ділимо: пе-ре-працюва́ти. Корінь на голосний дозволяє варіанти: ро-зора́ти чи роз-ора́ти. На приголосний – бережемо: до-зріва́ти.

Подвоєння приголосних – окрема драма. Залишаємо одну в рядку, другу вперед: за-ко́н-ний, роз-рі́с-ся. Для подовжених у іменниках подвійний вибір: зна́н-ня чи зна-ння́. Це додає гнучкості, ніби мова дихає вільно.

Таблиця базується на Українському правописі 2019 (r2u.org.ua). Вона спрощує порівняння, показуючи, де ховаються пастки.

Складні слова: друга основа в безпеці

У словах на кшталт багато-ступі́нчастий не залишаємо в кінці рядка початок другої основи, якщо це менше складу: не багатос-тупі́нчастий чи восьмиг-ра́нний. Далеко-схі́дний тримаємо цілим. Це правило захищає морфологічну логіку – основи не рвемо навпіл без потреби.

Ви не повірите, але в довгих термінах, як південно-схі́дний, це рятує від візуального хаосу. Мова стає компактнішою, читабельнішою.

Абревіатури та цифри: технічна броня

Ініціальні скорочення нероздільні: АЕС, ЛАЗ-105, МАУ. Технічні правила додають: не відриваємо ініціали від прізвищ – М. С. Груше́вський, не цифри від мір – 150 га, 2-й. Розділові знаки лишаємо з рядком, крім тире.

У цифрову еру це критично для Word чи InDesign – автоматичний перенос ігнорує ці норми без налаштувань.

Довільний перенос: де мова грає

Не підпадає під заборони? Ділимо на смак: Дні-про́ чи Дні́п-ро́, Оле-кса́ндра чи Олек-са́ндра. Суфікси теж: бли́зь-кий чи близь-ки́й. Це свобода, що робить українську гнучкою, як степовий вітер.

Гнучкість – ключ до природного вигляду тексту.

Історичний відбиток: від 1929 до 2019

Правила кристалізувалися в правописі 1929-го, уточнені в 1993-му та 2007-му. Новий правопис 2019-го (затверджений 22 травня) зберіг суть, додавши нюанси для абревіатур. Раніше дж/дз ділили частіше, але фонетика перемогла. Згідно з Вікіпедією (uk.wikipedia.org), це еволюція від технічних норм до орфографічних.

Порівняння з сусідами: українська vs інші

Російська дозволяє більше розривів префіксів, англійська – syllable з словниками (beautiful: beau-ti-ful). Польська береже ь аналогічно. Українська унікальна африкатами – дж/дз нероздільні, як наш темперамент.

У Word увімкніть український hyphenation: Файл > Параметри > Мова. Для LaTeX – polyglossia з ukhyph.

Тепер, коли ви озброєні цими правилами, текст ваші руки перетвориться на шедевр. Спробуйте на практиці – і побачите, як мова оживає.

About the Author

Михайло Онищенко

Administrator

Visit Website View All Posts