Поза всяким сумнівом, новий Верховний суд поповниться тими, хто «складав присягу» в Адміністрації президента

Дивно, що факт оприлюднення списків переможців конкурсу до Верховного суду не набув відповідного події суспільного резонансу. Втім, не в останню чергу через те, що багатьох гучних одіозних імен, яких побоювалися побачити в цих списках, у них не опинилося. Водночас мізерна кількість тих, хто дивився онлайн-трансляцію підбиття підсумків конкурсу (особливо за вирахуванням його учасників з членами сімей), змушує думати про сумні симптоми стану суспільної свідомості: нашу традиційну летаргію, що неодмінно слідує за черговим сплеском соціальної активності.

Те, що цей список буде далеким від сподівань багатьох, стало зрозумілим уже на початковому етапі. Зокрема, чимало авторитетних юристів не з системи, на жаль, так і не висловили бажання поборотися за крісло у Верховному суді. Привид кадрового голоду, що невідворотно насувається, замаячив уже на етапі закінчення подання заявок на участь у конкурсі.

У тих, хто цікавиться ходом конкурсу до Верховного суду, були свої маркери цього процесу. Закон, процедура та її дотримання під час проведення конкурсу, кількість людей не з системи й головний підсумок — імена. Особливістю нинішнього історичного моменту, поклавши руку на серце, слід визнати той факт, що підсумками конкурсу слід вважати імена не лише переможців, а й тих, хто, всупереч однозначно позитивним песимістичним прогнозам, його все-таки не пройшов.

Очевидно, що одним з примітних «персональних» маркерів конкурсу став голова Верховного суду Ярослав Романюк.

Щодо його публічної підтримки «диктаторських законів», то дорікати в цьому Романюкові тепер якось навіть ніяково, оскільки майже в повному обсязі їх було ухвалено нинішньою владою — «без шуму та пилу». Однак осад, як то кажуть, залишився. Втім, як і від напрочуд прихильних результатів голосування щодо кандидатури Романюка під час конкурсу.

Источник: ua.racurs.ua