«Я б повернулася в Україну, але не бачу можливостей для розвитку громадського сектору». Ірина Томенко про Францію, волонтерство та плани намайбутнє

Ірина Томенко народилася у Харкові. Після закінчення школи вступила до Харківського педагогічного університету на економічний факультет. Під час навчання займалася активною громадською роботою, приймала участь в різних проектах: писала план проведення семінарів для школярів щодо прав людини, складала проект виготовлення тактильних книг для незрячих дітей, давала приватні уроки англійської та французької мов, якими оволоділа ще в дитинстві.
«Перші кроки у пошуках самої себе»
На той час у Харкові розпочав своє функціонування україно-американський табір. До нього приймали молодих людей, навчали їх мистецтву спілкування, лідерству, умінню вести публічні бесіди, робити презентації, самовдосконалюватися. Ірина спочатку спробувала себе в ролі відвідувача, а через рік почала працювати викладачем. Згодом зацікавилася іншими програмами для студентів та почала їздити на короткі волонтерські проекти за кордон, що мали на меті роботу з біженцями, з дітьми, пошук шляхів вирішення екологічних проблем; написала декілька планів проектів, запроваджених у Харкові. Таким чином українська дівчина відвідала Німеччину, Італію, приймала групу волонтерів з-за кордону у рідному місті.
«Це була моя мрія – пожити у Франції»
Ірина поділилася, що в дев’ять років по ініціативі батьків почала вивчати французьку мову, навіть не підозрюючи про те, що в майбутньому вона їй стане в пригоді. Вже на третьому курсі зацікавилася програмою «Європейське молодіжне волонтерство» і по закінченні вузу поїхала вдосконалювати французьку. Але у дівчини це була не перша поїздка за кордон. Коли їй виповнилося 18 років, батьки подарували тур по країнах Європи, і чудових два дні Ірина провела у французькій столиці. «Цією країною зацікавилася дуже давно, — розповідає українка. Це була моя мрія – пожити в розвинутій європейській країні, яка є законодавицею моди у світі. Коли приїхала туди вдруге, мені подобалося все – державний устрій, як у них працюють програми для молоді, для студентів, для саморозвитку. Спочатку я не зовсім розуміла людей, вони мені здавалися трохи дивними, можливо, надмірно економними, порівняно з нами, українцями, але з часом звиклася. Я поселилася у місті Нанті, яке знаходиться на західному узбережжі Франції (мені тоді було 23 роки). Наша організація називалася «Центр регіональної інформації для молоді». Таких організацій у цій країні є чимало, практично у кожному великому місті. Сюди звертаються молоді люди з проханням знайти інформацію щодо навчання, заняття спортом, здорового харчування. Я займалася культурним сектором – проводила тренінги щодо ознайомлення з різними програмами Євросоюзу та тих країн, які до нього не входять, доносила інформацію про можливість стажування в цих країнах».
«Напористість дає свої результати – з’являється організація для молоді у Харкові»
Пропрацювавши цілий рік у молодіжній організації та набравшись дорогоцінного досвіду, дівчина настільки зацікавилася волонтерською діяльністю, що з часом у неї з’явилася ідея відкрити щось подібне і в Україні. Коли задум був втілений у життя, Ірина стикнулася з адміністративними проблемами. Але напористість дала свої результати. Через рік у Харкові з’явилася організація для молоді, яка існує і нині. Ірина разом з колегою по роботі відправляє молодих людей віком від 17 до 30 років в країни Євросоюзу – Данію, Туреччину, Францію, Румунію, Латвію на довгострокові проекти (до одного року), а також короткострокові – на декілька місяців (Молдова, Грузія, Білорусія). За 3 роки існування організації було відправлено біля 200 молодих людей з усієї України на короткострокові проекти та 25 — на довгострокові. Молодь отримує перший досвід життя за межами України, знайомиться з різними аспектами культури певної країни, удосконалює знання іноземної мови, приймає участь у різних соціальних проектах, і як підсумок діяльності – створення волонтерських організацій у себе на батьківщині.
«Студентське життя продовжується!»
Після роботи в якості волонтера у Франції, Ірина зрозуміла, що хотіла б отримати вищу освіту в Європі. Вона знайшла декілька стипендій і, подавши документи, пройшла на деякі із них. Але до душі припала програма «Еразмус Мундус». Протягом двох років, згідно стипендії, потрібно було отримувати освіту в трьох різних країнах – Франції, Бельгії та Мексиці. Ірина обрала спеціальність, яка складалася з трьох дисциплін – соціології, антропології та гендеру. Вона зауважує, що освіта за кордоном відрізняється від української. Суть цієї відмінності полягає в тому, що студенти більше працюють самостійно, навчаються критично оцінювати все, що відбувається довкола. «Мені моя друга освіта дала набагато більше практичних знань, ніж перша», — стверджує дівчина. Два місяці тому Ірина закінчила навчання, захистивши дипломну роботу по темі «Активна участь жінок української діаспори у Франції». Для цього вона познайомилась з українками, які переїхали на проживання до Франції і організували спілку «Портал України у Франції». Вони ведуть активне життя в цій країні – гуртуються, організовують зустрічі, концерти,тематичні вечори (наприклад, присвячені Голодомору), запрошують українського консула на свої зібрання. Благодійні заходи закінчують збором грошей, які передаються на лікування дітей та дорослих в Україні.
«Лілль – цікаве місто на межі Франції та Бельгії»
Нині Ірина проживає у місті Ліллі. Вона шукає роботу в міжнародній негромадській організації, яка б займалася допомогою мігрантам, дітям або молоді, і мріє створити осередок своєї організації у Франції, щоб мати можливість зробити обмін між французами та українцями.
«Місто Лілль – надзвичайно цікаве, воно знаходиться на межі Франції та Бельгії. Тому половина архітектури тут французька, а друга половина – бельгійська. На вулицях можна почути навіть фламандську говірку. Тут знаходиться другий після Лувру музей у Франції, який має велику колекцію картин та витворів мистецтва. Ще однією пам’яткою архітектури є Цитадель, місце, де колись стояла фортеця, а зараз там протікає річка, поряд маленький зоопарк. Це дуже зелене місто, в якому є багато парків, постійно проводяться виставки, є велика опера зі своїм національним оркестром. Кожен знайде собі щось цікаве тут».
Ірина розповідає, що непросто завести друзів серед французів, адже французи трохи «холодніші» за нас, українців. Але разом з тим вони дуже хороші співрозмовники і радо підтримають бесіду про погоду, на загальні теми. Французи дуже поважають свій час, тому в обідню перерву вони не будуть пересиджувати навіть хвилини. У неділю все зачинено. Французи відпочивають вдома (не виїжджаючи з країни), адже Бог наділив їхню територію всіма принадами. Дуже полюбляють острів Корсику. Так як французьке суспільство багатонаціональне, громадяни толерантно відносяться один до одного, ніколи не образять людину іншої раси.
«Таке омріяне повернення в Україну»
«Я могла б повернутися в Україну, але зараз не бачу фінансових можливостей і можливостей для розвитку громадського сектору. Я б хотіла набути досвіду роботи в іншій країні (не обов’язково у Франції), а потім можна повернутися й на Батьківщину, щоб утілювати свої плани у життя», — поділилася дівчина. Ірина по програмі півроку навчалася в Мексиці, і їй там дуже сподобалось. Там по-особливому святкують Хеловін. Він святкується три дні поспіль, люди переодягаються, співають пісні, відвідують могили померлих, але не сумують за ними, а, навпаки, веселяться, п’ють пиво, жартують. У мексиканців інше відношення до смерті, вони сприймають її як природній процес переходу людських душ у інше середовище.

Источник http://farwater.net.